Майстер-клас гончарства в Тисмениці

Зголодніли!

Традиційно, всі як один, прагнемо підбити певні підсумки 2018 року. Звершень та помилок в "Доладу" було чимало. Та проведення майстер-класу гончарства в м.Тисмениці, що на Івано-Франківщині, вважаю одним з найбільш важливих подій майстерні року, що минув. Заняття було не зовсім звичним, принаймні по задуму - так звана арт-терапія для неповносправних дітей. Власне сам майстер-клас відрізнявся від інших тільки моїми власними переживаннями "до", та осмисленням - "після". Величезна подяка Людмила Гаврилів, яка власне і організувала цей майстер-клас, а опісля нас смачно пригощала. Уклінно вдячний також Тарас Тріщ та Роман Мах , що безоплатно взяли участь в цьому заході, нехай віддасться вам сторицею. Дітей зібралось менше запланованого, більше було їх батьків. І як наголосив священник церкви, де все і відбувалось - вони, себто батьки таких дітей, потребують не меншої уваги та нашої з вами підтримки. Під кінець заняття на МК ще завітала в гості ватага діток з місцевої школи - на жаль приділити їм достатньо часу змоги ми не мали, проте, надіюсь вселили в їхні серця бажання спробувати погончарити при першій же змозі. Щодо ж неповносправних діток скажу тільки наступне... По-перше, називаю їх неповносправними тільки тому, що іншого, кращого слова ще не знайшов, хіба хто підкаже більш м'яке. Щирості, відвертості та радості від життя ще нам у них вчитись... Мабуть не останню роль в цьому зіграло те, що власне в Тисмениці, силами церкви, їх не забувають і ними займаються - проводять різні навчання та зібрання, учать відчувати на собі Божу опіку та з надією приймати Божий задум. Не знаю, яка потреба в таких заняттях на Яремчанщині, але хто має яку інформацію - прошу озватись. По-друге, на фоні багатьох інших думок, у мене чомусь виокремилась одна, з якою хочу з вами поділитись... Що саме сором, так - "сором", а не - "сором'язливість" дуже часто заважає нам всім бути більш людянішими, більш відкритими. Ми соромимось хороших помислів, проявів співчуття, вдячливих слів. Нам "встидно" займатись благодійністю чи просто співпереживати, ділитись з менш забезпеченими, менш удачливими, обмеженими в кінці кінців - своїм часом, здобутками, увагою, переживаннями і співчуттям. Думається мені, що гарних людей насправді є багато, ба навіть переважна більшість, але нам видається, що така поведінка зробить чи покаже нас слабкими, беззахисними, "не такими". Світ вчить нас, а ми один одного і своїх дітей водночас бути сильними, інколи навіть жорстокими, оті "що скажуть люди, а мені воно треба, що я зможу змінити, ще засміють, моя хата з краю, своя сорочка ближче і т.д.". Ой, це може затягнутись... Ні, нікого, навіть себе - не звинувачую. Просто захотілось нагадати, що тільки спробувавши віддати частинку своєї? душі, переступивши отой "навіяний" сором, пропустивши бабусю в черзі магазину, поступившись жінці місцем в маршрутці, посміхнувшись незнайомцеві, що несе дитинча на плечах, ми відчуваємо як все насправді просто і легко. І в який бік нам рухатись далі, до своєї мети і своєї цілі. І з яким настроєм, вірою, надією і любов'ю. Маленькими кроками, це як у Антуана де сент Екзюпері. Крок за кроком. Там і зустрінемось)))

Категорія статей:

Прокоментуй, будь такий ласкавий

Plain text

  • Не дозволено жодних HTML теґів.
  • Рядки і абзаци переносяться автоматично.
X

Вхід до сайту